Що таке булінг?

Насилля у школі – проблема, про яку довгий час було не прийнято говорити. Одним із аспектів проблеми насилля є жорстока поводження з дітьми та нехтування їхніми інтересами, та, як наслідок, насилля в стосунках між дітьми. Поведінка, спрямована на утвердження своєї влади над кимось або чимось, стає усе більш розповсюдженою.

          Булінг (builying, від англ.buily – хуліган, забіяка, грубіян, насильник) визначається як пригноблення, дискримінація, цькування. Булінг – це соціальне явище, характерне переважно для  організованих дитячих колективів, у першу чергу, школі.

Булінгом називається агресія одних дітей стосовно інших, коли наявні нерівність сил агресора та жертви, агресія має тенденцію повторюватися, при цьому відповідь жертви показує, як сильно її зачепило те, що відбувається. Отже, три суттєво важливих показника булінгу:

1.Нерівність сил;

2.Повторюваність;

3.Неадекватно висока чутливість жертви.

         Булінг різноманітний, це не лише фізична агресія, найчастіше – психологічна.

         Найчастіше агресорами (ініціаторами цькування - булерами) є діти з нарцисичними рисами характеру. Основна особливість «нарциса» – прагнення до влади, самоствердження за рахунок інших. Бути «крутим», мати авторитет серед ровесників, як людини, якій ніхто нічого не може зробити. «Ти мені нічого не зробиш» - приховане за усією поведінкою цього учня послання. Владолюбні учні поділяються на активних та пасивних владолюбців. Перші постійно зачіпають не лише однокласників, але і учителів. Вони знов і знов кидають їм виклик. Словами або діями вони ніби їх атакують.

        Тактики активних владолюбців:

*робити все дуже повільно,

*не звертати уваги на нагадування про час,

* здавати незакінчені роботи,

*шуміти в той час, коли решта учнів працює,

*інші.

         Інколи вони бубнять, коли їх про щось попросять. Вони можуть просто ігнорувати вимоги учителя або погодяться зробити щось, але з показною образою.

        Пасивні властолюбці коректно ведуть себе з учителями, але самостверджуються на ровесниках чи молодших дітях.

        Як правило, владолюбці не діють без глядачів. Їм потрібні свідки їх влади. Вони провокують вчителя або ровесника перед аудиторією глядачів, і навіть учитель відчуває – якщо він програє цю публічну сутичку, то в очах цих глядачів, залишиться з ярликом «Переможений» до закінчення навчального року.

         Усі, кого владолюбець обрав мішенню, завжди під загрозою, під тиском таких можливих ситуацій. Це викликає тривогу, напруження та  чимало інших неприємних почуттів, безпосередньо і у вчителів.

        Реакція учителя на владолюбну поведінку є важливим маркером того, що перед ним потенційний булер. Є дві суттєві ознаки, за якими легко визначити, чи була та чи інша поведінка владолюбною. Мова іде про емоції учителя та про його перший порив, імпульс.

        Перша ознака – це такі почуття учителя у відповідь на витівку -  гнів, обурення, збентеження, зніяковіння від своєї безпорадності та навіть страх.

        Друга ознака – це природній імпульс – негайно припинити витівку, можливо навіть за допомогою фізичних дій, наприклад, струсити, ударити  учня, який так  себе поводить.

         Реакція учня на виховні впливи теж красномовно свідчить про те, що перед нами – владолюбець. Коли ми намагаємося припинити його витівку, учень запалюється та йде на конфронтацію. «Ти мені нічого не зможеш зробити!» - ось виклик, який вам закидають в обличчя, навіть якщо нічого не висловлено вголос. Вони спокійно спостерігають за тим, що ви робите, та навіть із зацікавленістю очікують, що будете робити далі. Вони продовжують, доки не будуть упевнені, що усі присутні (глядачі) бачили: вони припинили витівку не тому, що їх примусили, а лише тому, що вони самі захотіли.

         Такі учні відрізняються наполегливістю, хитрістю та винахідливістю. Вони точно обирають час, місце та привід для своєї боротьби за владу. Підстерігаючи у ті хвилини, коли жертва розслаблена, та точно знають людські слабкості. Намагайтеся уникати прямої конфронтації з ними. А також дозволяйте проявляти владу у рамках конструктивних проектів та керувати дозволеними способами.

           Булінг має визначення як тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, фізичного та (або) психічного, з боку однієї  або групи дітей до іншої дитини (інших дітей). Однак, шкільний булінг проявляється не лише в дитячих взаємостосунках, але також у системі стосунків «учитель/дорослий - дитина».

1. Одні з них постійно незадоволені та виражають це незадоволення голосно і вголос (провідна тема: «Ви не можете примусити мене робити це. Інший учитель цього не вимагає. І я не буду робити.»)
2. Другий варіант – учні видають «синдром адвоката». Ці діти не грублять, вони розмовляють  у ввічливій та дружній манері, але припускають абсолютно нелогічні пояснення своєї «поганої» поведінки. «Можна я не буду робити самостійну роботу, вже ж мало часу залишилося. Краще я повторю формули.» або «Можна я не буду відповідати сьогодні? Я ж відповідав на минулому уроці, ви ж бачили, що я знаю цю тему!». Їх дружелюбність часто збиває, і учитель піддається. Повторні спроби  нас бентежать, і ми швидко дратуємося від цієї мовної акробатики.
3. Треті не влаштовують публічних сцен, але все ж роблять те, що хочуть, а не те, що потрібно. Вони не демонструють видиму конфронтацію та багато не говорять. Замість цього вони посміхаються нам та кажуть те, що ми хочемо  чути. А потім роблять те, що їм хочеться.
4. Владолюбці часто прикриваються хитрими масками, наприклад, проникливо розповідають учителю про свою лінь, яка заважала виконати урок, з якою він намагається боротися, про хвороби та постійні НС. Щирість та самокритичність поєднані із жалістю, зазвичай справляють враження на більшість учителів. Якби ці діти казали правду, вона була б проста: «Ти для мене нічого не значиш зі своїми уроками!». У них багато спритності, тому прямо вони не ризикують висловитися, вислизаючи знов і знову, залишаючись при своїх інтересах.

• На сьогоднішній день прийнято виділяти такі ведучі фактори, наявність яких

дозволяє віднести дитину до групи ризику по булінгу:

• Множинний стрес. Жертви цькування обтяжені багатьма проблемами. Погане здоров’я, низький соціальний статус, незадовільні стосунки з ровесниками, великі сім’ї, виражене соціальне неблагополуччя, а також низькі компенсаторні можливості – усе це характерне для жертв цькування.
• Провокативні особливості жертви.( або «провокуючі жертви»). Це досить неоднорідна група дітей та підлітків, які внаслідок особливостей їх особистості на поведінковому рівні можуть виступати фактором подразнення для більшості їх умовно толерантних ровесників.

Перша група жертв: діти, які не можуть приховати слабкості (фізично слабкі, невпевнені, ті, які реагують емоційно, тривожні, замкнуті, ті, які віддають перевагу товариство учителів товариству ровесників). Чутливі, не здатні себе захистити. Позбавлені наполегливості, не уміють демонструвати впевненість та відстоювати її.  Учень, який намагається зробити вигляд, що його не зачіпає образа або жорстокий жарт, але обличчя видає його (воно червоніє або стає дуже напруженим, на очах можуть з’явитися сльози). Діти, які не можуть приховати своєї незахищеності, можуть спровокувати повторення інциденту з боку агресора-владолюбця. Діти, які не мають досвіду життя у колективі (домашні діти), які мають страх перед школою.

Друга група жертв: діти, які мимоволі провокують негативне до себе відношення. До них відносяться ті, які неадекватно (занадто бурхливо) реагують на провокації (так , що їх поведінка викликає кепкування у глядачів); неприємні у спілкуванні діти з поганими звичками (наприклад, неохайні);  діти, що викликають активну неприязнь дорослих.

Типові неправильні дії дорослого, що посилюють напругу та агресію

-         Підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;

-         Демонстрація влади («Учитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);

-         Крики, обурення;

-         Агресивні пози та жести: стиснуті щелепи, перехрещені руки, розмова «крізь зуби»;

-         Сарказм; висміювання та передражнювання;

-         Негативна оцінка особистості дитини, його близьких чи друзів;

-         Використання фізичної сили;

-         Втягування у конфлікти сторонніх людей;

-         Непохитне уявлення про свою правоту;

-         Нотації, проповіді, «читання моралі»;

-         Покарання або погрози покарання;

-         Узагальнення на зразок: «Ви усі однакові»; «Ти, як завжди,..», «Ти ніколи не…».

-         Порівняння дитини з іншими дітьми не на її користь);

-         Команди, жорсткі вимоги, тиск;

-         Виправдання, підкуп, нагороди.

       Деякі з цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого наносить більше шкоди, ніж сама агресивна поведінка.

          - Виправлення поведінки  - це важка, кропітка праця, яка повинна проводитися послідовно та в основі якої закріплення поведінки через заохочення дорослого.

         Рух дитини до змін може бути дуже повільним, але обов’язково необхідно відмічати та схвалювати кожен її крок на цьому шляху. Потрібно не менше 21 дня, щоб з’явилися перші результати, тому не поспішайте здаватися. Необхідно пам’ятати - якщо не спрацює один підхід, спрацює інший.

Розуміння мотиву «поганої» поведінки

      Порушник дисципліни не усвідомлює, що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:

*привернення уваги;

*бажання влади;

*помста;

*уникання невдачі.

       Привернення уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.

        Бажання влади  - деякі учні «погано» ведуть себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.

        Помста. Для деяких учнів головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому світові.

        Уникання невдачі – деякі учні так бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої, та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними хитрощами педагога.

Типи агресії у дітей та способи побудови стосунків з ними

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.