Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

·         розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

·    розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

·         розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

·         розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

·         розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

·        досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи  повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса -  здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена  дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить,  чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

 Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси,  можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.  Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

Які дії дорослих заважають розвитку  самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці  безперервно  контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо.  Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні  насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і  не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування  реальними  почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять  правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

 Коли ми, на психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. Вони, як правило, чекають  від психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще поводитись в тій чи іншій ситуації.

До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на  питання психолога: ”А ви, особисто, чого б хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви корисніше вживати в її віці тощо.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: “Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але  дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої  почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує  від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з  цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом  і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину,  незалежно від складнощів  і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто».  Такі послання від авторитетних дорослих  створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто.  Коли стане ясно,  які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які  вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину  самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

§  берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

§  рішуче дієте в своїх інтересах,

§  відчуваєте гордість за свої досягнення,

§  достойно переживаєте невдачі,  якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

§  відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви  неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.

При написанні статті були використані матеріали книг Роберт Т. Байярд, Джин Байярд «Ваш беспокойный подросток» та Берри и Дженей Уайндхольд «Освобождение от петли созависимости»

Якщо дитину підтримувати, вона вчиться впевненості в собі. 
Д.Нантьс
 

1.    Формувати позитивний психологічний клімат в учнівському колективі: Враховувати  макро - і мікросоціальні умови розвитку колективу 1-класників та їх батьків; Володіти психологічними способами взаємовпливу: навіювання, унаслідування, переконання; Регулювати  взаємовідносини між учнями  класу шляхом  виявлення  й усунення  конфліктних ситуацій.

2.   Сприяти формуванню вмінь та навичок, які полегшують процес адаптації: Вміння усвідомлювати вимоги вчителя і відповідати їм; Вміння встановлювати міжособистісні відносини з педагогами; Навички впевненої поведінки на уроці; Навички самопідтримки; Навички адекватної оцінки власних можливостей та здібностей; Навички конструктивного відношення до невдач, помилок; вміння аналізувати досягнуті успіхи.

 3.    Враховувати індивідуально-характерологічні особливості учнів: Тенденція до нестриманості пов'язана з невмінням керувати собою, своїми вчинками, почуттями. У роботі з такими дітьми необхідно уникати гострих кутів, щоб не ускладнювати відносин і гальмувати їх збудливість. Доречно розмовляти спокійним тоном, не підвищувати голос; не вирішувати проблему, коли учень збуджений. Висока емотивність (чутливість, вразливість) деяких дітей може призвести до плачу на уроках, такі учні довго переживають тривогу, образу. Тому у роботі з ними не скупіться на ласку, усмішку, підтримку. Високий рівень тривожності спричиняє невпевненість на уроках, під час проведення самостійних та контрольних робіт; хвилювання при спілкуванні з окремими вчителями призводить до комунікативних проблем з однокласниками. Шкільна тривожність може провокуватися безпосередньо педагогами, які орієнтують дітей на отримання лише високого рівня, вимагають "правильної" поведінки і нагороджують за результат, а не за сам процес його досягнення. Під час роботи з тривожними дітьми намагатися перебороти їх негативний емоційний стан. Гіперактивні (висока активність, часто піднесений емоційний фон, енергійні) мають високий потенціал, резерв до роботи. Тому їм не завадить додаткова індивідуальна робота, більше навантаження протягом одного уроку.

4.    Враховувати типологічні особливості учнів (типи темпераменту: холерики, сангвіники, флегматики, меланхоліки). 

5.  Звертати увагу на результати психологічних досліджень пізнавальних процесів (уваги, пам'яті; сприймання,    мислення)   учнів-першокласників   та    користуватися    прийомами   удосконалення пізнавальної сфери на уроках. Цікавими, корисними й доцільними будуть методи запропоновані "Школою ейдетики". Враховувати фізіологічні особливості та стан здоров'я учнів. 

6.   Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції. 

7.   Порівнюйте роботу учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших.

8.   Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».

9.   Хваліть учня за найменші досягнення. 

10.  Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її наслідки. 

11.  Створюйте ситуації успіху.

12.  Зменшуйте кількість заперечливих слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.

13.   Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об’єднуйте їх у групи, що працюватимуть разом.

14.  Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію. 

15.  Давайте учням можливість виплескнути енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

16.  Надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкреслюйте цінність почутого. 

17.  Уникайте вживання пестливих слів при поясненні матеріалу уроку, визначень, вказівок до виконання.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

-  повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

-  Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

-  Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

-  Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

-  В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

-  Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання.

Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів і, ще важливіше, до їхніх не­вдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовує­мося «добрими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, вияснення стосунків, покарання— все це додаткові стресові ситуації, це пос­тійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим ви­щий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода — відмінні оцінки...

Особливе значення при формуванні го­товності дитини до навчання надається фізіологічній адаптації.

Фізіологічна адаптація

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділяти на кілька етапів.

Як проходить цей процес, які зміни в ор­ганізмі дитини наявні при адаптації до школи протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання:

•     низький рівень і нестійкість праце­здатності;      

•     дуже високий рівень напруження сер­цево-судинної системи;

•     низькі показники координації різних систем організму між собою;

•     зміни функціонального стану центральної нервової системи;

•     різке зниження навчальної актив­ності;     

•     зниження працездатності;

•     до кінця першої чверті маса тіла знижується у 60 % дітей;

•     скарги на втому, головний біль, сон­ливість, погіршення апетиту, поганий сон;

•     розгальмованість рухова або млявість, утомленість;

•     розлади шлунково-кишкового трак­ту;

•      підвищення артеріального тиску.

Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має не­правильний режим дня.

Декілька  порад щодо режиму дня:

• 12 годин сну з урахуванням обідньо­го (1—1,5 год.) для поновлення сил.

•     Після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2—3 години відпо­чинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для підготування уроків з 15 до 16 в години. Заняття ввечері безрезультатні, зав­тра доведеться все починати спочатку.

•     Не примушуйте дитину  готувати уроки за один раз. Після 20 хв занять необхідні 10—15хв «перерви».

•    Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість пра­цювати самостійно, але якщо  буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спо­кійний тон та підтримка («Не хвилюйся, все вийде», «Давай розбиратися  разом». «Я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках. 

Якщо ви будете дотримуватись вище­вказаних побажань у вихованні, ваша ди­тина виросте врівноваженою та спокійною.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
ГУМАНІСТИЧНОГО ПІДХОДУ
ДО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

1.   Основну увагу слід приділяти не стільки корекції поведінки дитини, скільки налагодженню з нею довірливих стосунків.

2.   Дитину треба поважати і любити, не­зважаючи на її недоліки.

3.   Вчинки дитини треба не засуджува­ти, а аналізувати і розуміти.

4.   Важливо ставити перед дитиною конкретні вимоги і давати чіткі пояснення, чому в тій або іншій ситуації слід діяти так, а не інакше.

5.   Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнюючи її а іншими од­нолітками.

6.   Помилки дитини — це, насамперед, помилки того, хто виховує.

7.   Треба уважно слухати дитину, заохо­чувати її, ділитися своїми турботами, співчувати їй під час розмови, ненав’язли­во навертати на прийняття правильного рішення.

8.   Коли дитина порушує правила пове­дінки, запитайте в першу чергу себе, що дитині потрібно, чого їй не вистачає?

9.   Доведено, що дитина сприймає пове­дінку педагога (батьків) як зразок для на­слідування. Дорослий повинен бути для дитини зразком у всьому.

ПЛАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ
ПОВЕДІНКИ В ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАННЯ

1.Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагає­те її (самостійності) в усіх сферах повсяк­денного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відпові­дальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим еле­ментом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за са­мостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо Ваша дитина потребує допомо­ги. спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, напри­клад, вказівка на довідники, знаходжен­ня правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Але не подавайте саме розв’язання. Не спо­нукайте свою дитину тільки до одного шля­ху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість пе­ренести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвої­ти.

4. Визнайте здобутки дитини. Нада­вайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви до­сягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими по­караннями.

5. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних по­милок це могло б бути дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6. Не ставте перед своєю дитиною зави­щені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7. Будьте зразком у поведінці. Вимагай­те від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8. Говоріть, по можливості, якомога по­зитивніше про школу, вчителів та предме­ти. Вашій дитині досить того, що вона бо­реться зі своїми власними упередженими думками.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ

ШКІЛЬНІЙ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

·    формуйте позитивне ставлення до школи;

·    виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

·    формуйте адекватну самооцінку;

·    не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

·    навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;

·    привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині;

·    частіше хваліть, а не докоряйте;

·    пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку;

·    частіше згадуйте себе у дошкільному віці;

·    любіть дитину безумовною любов’ю, приймай те її такою, якою вона є.

Рекомендації щодо виховання  

1.    Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь-яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

2. Повірте у  неповторність і оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути чиєюсь копією, зокрема вашою. Тому не варто вимагати від неї  повторення   ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте  її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму  дитину за її досягнення , порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших  дітей.

4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, дитина вчиться. Краще  порадьте їй, як вчинити правильно, й обов’язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї  і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою неправоту.

6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосо­вуватись і обманювати.

7. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини.  Виникнення дитячих неврозів має тісний зв’язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною  у  власних інте­ресах, особливо коли вона це бачить і чує.

8.Чітко  встановіть права та абов’язки дитиниу сім ’ї (відповідно до її віку та можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини і також має пра­во брати участьу сімейній раді.

9.Не соромтеся визнати перед дити­ною свою помилку чи неправоту, попро­сити у неї вибачення. Покажіть їй, що іде­альних людей не існує і ви теж можете по­милятися.

10.У  спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11.У конфліктній ситуації   уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

·        Ти завжди, кричиш на мене! — Я дуже хочу, щоб на мене не кричали , бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

·        Ти знову розкидав іграшки! — Я так втомилась на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати?  Здається, це твій обов'язок.

·        Ти не любиш мене! — Я знаю, що ти мене любиш, просто зараз  трохи сер­дишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

·        Ти знову погано їси! — Невже я зовсім не вмію готувати ? Як шкода, що моя  їжа несмачна....

12.Уникайте абстрактних вис­ловів, що не описують конкретної ситуації:

•      Скільки разів тобі казати!

•      Ти знову...

•      Коли ж ти навчишся?

•      Ти все робиш не так!

13. Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гідний приклад. Адже дитина на підсвідомому рівні засвоює і ко­піює ваші правила поведінки та моральні норми. Дитина—ваше дзеркало.

14. Демонструйте  оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини—цим ви укріплюєте віру дитини в себе, сприяєте її позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи її психічне здоров’я..

1. Підтримайте в дитині його прагнення бути школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

 5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

1.  Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2.  Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте    образливих слів.

3.  Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

4.  Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5.  Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!",   "Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй      розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня). 

7.  Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8.  Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9.  Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в       цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива  від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Чи відбувається процес адаптації у вашої дитини? (Так або ні.)

1. Чи з гарним настроєм дитина повер­тається зі школи?

2. Чи завжди син (донька) виконують ваші прохання?

3. Чи готова дитина виконувати вимоги вчителя?

4. Чи охоче ходить до школи?

5. Чи є в нього (неї) друзі серед одноклас­ників?

6. Чи подобається дитині виконувати до­машнє завдання?

7. Чи є в нього (неї) улюблені предмети в школі?

8. Чи часто вчитель робить зауваження вашій дитині?

9. Чи були у сина (доньки) сварки з одно­класниками?

10. Чи доводилося першому (ій) розпочи­нати бійку?

Аналіз результатів тестування

Поставте по два бали за кожну відповідь «так» на запитання 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 і по одному балу за кожну відповідь «ні» на ці запитан­ня; запитання 8, 9, 10 — «так» — один бал, «ні» — два бали.

Обчисліть результати. Максимально — 20 балів, мінімально — 10 балів.

18—20 балів — адаптація до шкільного навчання проходить успішно, досить тільки підтримувати дитину.

12—17 балів — дитині потрібно більше часу для адаптації, цікавтеся її справами, до­помагайте.

10—11 балів — є труднощі у пристосуванні до шкільних умов. Потрібне терпіння і заці­кавленість, знання сьогоднішніх труднощів дитини, допомога та розумна підтримка.

Висновки

Рівень адаптації малюка до шкільного жит­тя можна простежити за рівнем реакцій його організму. Наше завдання — полегшити цей процес. Бо стреси, негативні переживання, надмірні емоції, конфлікти можуть призво­дити і до погіршення фізичного здоров'я, яке залежить від стану психіки дитини.

Дитина — це найдорожче, що у вас є, тому подбайте про неї, допоможіть, підтримайте у цей важкий для неї адаптаційний період, і це буде запорукою її психічного і фізично­го здоров'я, а також успішного навчання в школі.

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються до шкільного життя:

а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями);

б) обов'язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ);

в) розвивати моторику руки (різати па­пір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини);

г) привчати до самостійності;

ґ) надати неважкі обов'язки по дому (году­вати рибок, поливати квіти тощо).

Шановні батьки!
Ми, знаючи про негативний вплив покарання на
розвиток дітей, все ж фізично караємо їх.
Чи знайомі ми з альтернативними способами врегулювання ситуації?
Як же поводитися з неслухняною дитиною?

1. Зберігайте спокій: якщо ваші нерви на межі, не робіть ніяких дій і постарайтеся заспокоїтися. Часто причиною зриву є цілий ряд стресових чинників. Постарайтеся відсторонитися від ситуації і порахувати до десяти. Як тільки ви набудете самовладання, вихід з ситуації стане очевидний.

2. Знайдіть час для себе: якщо ви присвятите деякий час читанню, прогулянці, вправам, молитві або вашому хобі, ви поводитиметеся спокійніше і витримано зі своєю дитиною.

3. Будьте доброзичливими, але вимогливими: якщо ваша дитина не відреагувала на тривалі прохання поводитися належним чином, краще утриматися від тілесних покарань, притягнути її увагу, добитися розуміння з її боку і повторити своє прохання в доброзичливому, але твердому тоні.

4. Давайте дитині можливість вибору : якщо дитина не слухається, опишіть їй, які заходи ви готові зробити у відповідь на погану поведінку з її боку, дайте їй можливість самостійно вибрати між слухняністю і можливим покаранням.

5. Нехай дитина зіткнеться з наслідками своїх дій : якщо дитина провинилася,  це  привело до негативних наслідків, дайте їй можливість виправити  заподіяне. Так ви навчите свою дитину нести відповідальність за свої дії, а не відчувати страх перед покаранням.

6. Давайте дитині можливість досягти домовленості з вами : якщо ваша дитина порушила домовленість, існуючу між вами, слід обговорити з нею її поведінку і ваші почуття у зв'язку з цим, і постаратися знову досягти згоди, узявши з дитини слово надалі не поступати так само, запропонувавши їй  можливість компенсувати подібний проступок конкретними позитивними діями.

7. Не вступайте в конфлікт: якщо дитина сперечається, краще не продовжувати розмову в такому тоні. Спокійно скажіть, що будете готові поговорити з дитиною, як тільки вона буде готова поводитися шанобливіше.

8. Будьте доброзичливі, але тверді у своїх вимогах: замість того щоб ударити дитину, коли вона робить щось, чого робити не повиннна, запропонуєте їй зайнятися чим-небудь іншим. Іноді вам потрібно буде виконати це декілька разів.

Притча про покарання

            Одного разу молодій мамі здалося, що син заслуговує, щоб його гарненько випороли. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся увесь в сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, яким ти можеш кинути в мене".

Хлопчик подумав: "Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде".
Молода мама поклала цей камінь на полицю, де він і залишився лежати, як вічне нагадування про обіцянку ... Ні насильству!

На сьогоднішній день всі учасники навчально-виховного процесу розуміють необхідність визначення рівня шкільної зрілості дітей дошкільного віку. Отже, що саме діагностувати на етапі вступу дитини до школи?

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до школи діти.

Перша група належить до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його ро­ботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії).

Друга — до сфери спілкування з дорослим (нерозуміння запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування).

Третя — до сфери самосвідомості дитини (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ'єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відображають основні компоненти психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує неабияких зусиль, певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливими є і позитивне ставлення малюка до навчання, і здатність до саморегуляції поведінки та прояву вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбутнього першокласника.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

Психологічна готовність — це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш погляд, надзвичайно важлива.

В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: - мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.

Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.

Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником.

Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:

• - сформовані прийоми ігрової діяльності;
• - розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми;
• - розвинена уява; високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

Завдання, за допомогою  яких визначаються рівні мотиваційної, інтелектуальної, соціальної готовності дитини до школи, тобто її «зрілість» (відповідність віковим нормам) та «підготовленість» (рівень навченості).

   ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС ЗНАНЬ):

• - вміння розповісти про себе, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.УВАГА:
• -  знайти розбіжності між малюнками;
• -  знайти пару предмету;

   ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова):

• - дитині пропонується уважно розглянути таблицю з різними предметами, запам’ятати їх якнайбільше і відтворити з пам’яті;
• - дитині пропонується уважно послухати групу слів, запам’ятати їх і відтворити з пам’яті.

   МИСЛЕННЯ:

• - (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати). Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети;
• - узагальнити групу предметів;
• - вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.
• - завдання: Жили-були три дівчинки: Ганна, Оля і Тетяна. Ганна менша за Олю, Оля менша за Тетяну. Хто з дівчаток найменший?

   МОВЛЕННЯ:

• - фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови);
• - за серією малюнків скласти оповідання.

   РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ:

• - скопіювати дане зображення предмету, напису.

   ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ:

• - здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.

• Не потурайте мені. Я прекрасно знаю, що не повинен отримувати всього, про що прошу. Я просто перевіряю вас.
• Не бійтеся проявити твердість по відношенню до мене. Я віддаю перевагу цьому. Це дозволяє мені знати міру і місце.
• Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що – сила це все, що має значення. З більшою готовністю я сприйму керівництво мною.
• Не будьте не послідовними. Це збиває мене з пантелику і заставляє намагатися «вийти сухим з води» у всіх можливих випадках.
• Не давайте пустих обіцянок. Це підірве мою довіру до вас.
• Не піддайтеся на мої провокації, коли я говорю і роблю речі, які засмучують вас. Інакше я знову намагатимуся добитися такої «перемоги».
• Не засмучуйтеся, якщо я говорю, що ненавиджу вас. Просто я хочу, щоб ви пошкодували про те, що ви зробили по відношенню до мене.
• Не заставляйте мене відчувати себе малям. Я компенсую це тим, що поводитимуся так, як ніби я – «центр Всесвіту».
• Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити для себе і сам. Якщо це станеться, я вимагатиму, щоб ви обслуговували мене завжди.
• Не звертайте багато уваги на мої погані витівки. Ваша підвищена увага допоможе їх закріпити.
• Не робіть мені зауваження у присутності інших людей. На зауваження я реагуватиму лише наодинці, без сторонніх.
• Не намагайтеся повчати мене в конфліктній ситуації. Я все одно нічого не почую, а якщо почую, то не стану реагувати. Поговорите зі мною тоді, коли ваш гнів поступиться місцем здоровому глузду.
• Не намагайтеся мене весь час повчати. Ви здивувалися б, взнавши, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».
• Не заставляйте мене думати, що помилки, зроблені мною, - це злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не думаючи при цьому, що я ні на що непридатний.
• Не чіпляйтеся до мене і не не бурчіть. Інакше мені доведеться прикинутися глухим, щоб якось захищатися.
• Не вимагайте від мене пояснень з приводу поганої поведінки. Я дійсно нічого не зможу пояснити. Якщо ви зможете це зрозуміти, я спробую сам собі і вам все пояснити, але на це треба час.
• Не випробовуйте дуже мою чесність. Мене легко налякати, при цьому я починаю брехати.
• Не забудьте, що я розвиваюся, а значить – експериментую. Таким чином, я вчуся. Примиріться, будь ласка, з цим.
• Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.
• Не звертайте увагу на мої маленькі нездужання. Я можу навчитися отримувати задоволення від свого поганого самовідчуття, якщо завдяки ньому я буду в центрі вашої уваги.
• Не відмахуйтеся від мене, коли я ставлю вам чесні і прямі запитання. Інакше ви виявите що я перестану вас запитувати і почну шукати цікаву інформацію, там, де мені її пропонують.
• Не відповідайте на мої безглузді запитання. Я просто хочу звернути на себе вашу увагу.
• Не вважайте, що вибачитися переді мною – нижче за вашу гідність. Ваше чесне вибачення і визнання своїх помилок викликає у мене по відношенню до вас теплі відчуття.
• Не стверджуйте, що ви абсолютно безгрішні. Інакше мені доведеться бути гідним дуже багато чому, а так не хочеться впевнитися в зворотньому.
• Не турбуйтеся про те, що ми проводимо дуже мало часу разом. Варто потурбуватися про те, як ми з вами його проводимо.
• Не дозволяйте моїм страхам тривожити вас. Інакше я дійсно злякаюся. Демонструйте мені вашу мужність і хоробрість.
• Не забувайте, що мені потрібне ваше розуміння і підтримка. Я думаю, що ви і без мене це знаєте.
• Відносьтеся до мене так, як ви відноситеся до своїх друзів. Я теж хочу бути вашим другом.
• Пам’ятайте , що у вас є найбільше диво на світі. Це диво – Я, ВАША ДИТИНА!